плюралізм соціальний

ПЛЮРАЛІЗМ СОЦІАЛЬНИЙ - в економіці, політиці і культурі - стан, протилежний уніфікації і монополізації. В умовах реального плюралізму співіснують множинні суб'єкти соціально-економічних і політичних відносин, жоден з яких не може домінувати над іншими. П.с. сприяє багатоманітності життєвих форм, у яких суспільство може знаходити нові адаптаційні можливості. Наявність П.с. - необхідна умова збереження плідної конкуренції, яка сприяє розвитку суспільства, взаємовпливу і вдосконаленню агентів конкуренції (які водночас є основою плюралізму). Зростання, поглиблення та інституціоналізація різних форм П.с. є закономірністю соціального розвитку Р. озвинений П.с. - уособлення високого рівня цивілізаційної складності, втілення гетерогенної природи соціуму. Послідовне відстоювання принципу П.с. дозволяє зберегти живе культурне розмаїття, багатоголосся мов, релігійних організацій, створити і розширити можливість вибору для особистості; осмислений на філософському рівні, П.с. стає важливою цінністю, критеріальним виміром оцінки розвиненості соціальних форм. Плюралізм соціальних агентів, плюралізм ідейних течій і політичних позицій зазвичай може розглядатись як цілісність комплементарного характеру, де жоден з об'єктів не є самодостатнім, але кожен є необхідним в загальному контексті.

див. плюралізм соціальний

Пазенок, Віктор Сергійович (1934, Київ) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1956). Докт. філософських наук (1979), проф. (1980), чл.-кор. НАНУ (1988). Од 1991 р. - головний наук, співр. Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Коло наукових інтересів - соціокультурні та етичні проблеми філософської антропології і філософії історії, методологічні принципи новітньої соціально-гуманітарної теорії (зокрема, плюралізм та релятивізм як домінуючі), досвід історико-культурного осмислення сучасної епохи. Цій тематиці присвячено понад 200 наукових праць, у тому числі 8 монографій.

[br]

Осн. тв.: "Етико-соціологічний релятивізм" (1978); "Соціальний конфлікт і соціальна злагода" (1995); "Культура "кризового суспільства" (1996); "Соціально-етичні засади державотворення" (1997); "Сковорода- етик, "перевідкриття продовжується" (1997); "Природа сучасного соціального конфлікту" (1998); "Політики і гуманізм: антиномія чи консенсус?" (1999); "Гуманізм: нові виміри" (2001).

Маритен, Жак (1882, Париж - 1973) - франц. філософ, чільний представник неотомізму XX ст. Навчався у Сорбонні, відвідував лекції Бергсона у Колеж де Франс. Викладав у Паризькому католицькому ін-ті (од 1914 р.); проф. філософії у Принстоні(1948 - 1956). У віці 24 років прийняв католицизм і наступні 60 років присвятив розробці всеосяжної філософської системи, спираючись на твори Томи Аквінського та його послідовників В. обґрунтуванні онтології і гносеології обстоював плюралізм. Онтологічні рівні - фізичний, біологічний, психологічний, соціальний, духовний - не зводяться один до одного; пізнання також охоплює різні способи осягнення реальності - від застосування логічного розуму до творчої інтуїції та містичного досвіду. У розумінні людини М. вирізняв два рівні - рівень індивідуального та особистісного (персонального). Людина як індивід підпорядковується суспільству, у якому вона живе, у той час як особистість, що має безсмертну душу, наділена здатністю трансцендувати суспільні стосунки З. гідно з М., суспільство повинно усвідомлювати високе призначення людини на персональному рівні й створювати для цього належні умови. Концепція людини М. становить різновид християнського персоналізму. У висвітленні соціальнофілософської та політико-філософської проблематики обстоював демократичний лад, протиставляючи його як крайнощам лібералістського атомізму в облаштуванні суспільства, так і нівелюванню індивідуальності в умовах тоталітаризму. "Метафізична інтуїція буття", за М., становить підвалину метафізики, поєднуючи окремий персональний інтелект із його довічним (Божественним) джерелом.

[br]

Осн. тв.: "Філософія Бергсона" (1914); "Мистецтво і схоластика" (1920); "Релігія і культура" (1930); "Рівні знання" (1932); "Вступ до метафізики. Сім лекцій про буття" (1934); "Інтегральний гуманізм" (1936); "Християнство і демократія" (1943); "Людина і держава" (1951); "Моральнафілософія" (I960).